Українського військового Ігоря Шишка звільнили з російського полону 31 травня 2024 року. У неволю він потрапив під час виконання бойового завдання й пробув там понад два роки. За цей час чоловік втратив близько 50 кілограмів ваги. За його словами, полон супроводжувався системними тортурами, голодом і повною відсутністю медичної допомоги.
Про пережите Ігор Шишко, нині голова ветеранського простору «Пліч-о-пліч», розповів кореспондентці «Суспільне Харків» під час акції на підтримку українських військовополонених, яка відбулася 12 січня.
Ветеран наголошує: досвід російського полону — це щоденний біль і постійний страх. Він каже, що добре знає, що таке тортури й повне безправ’я. Спогади про побратимів, цивільних і військових, які залишилися за ґратами, не полишають його ні на хвилину. За словами Шишка, людей били, катували електрострумом, позбавляли їжі та навмисно не надавали медичної допомоги, навіть коли стан був критичним.
Окремим випробуванням став голод. Полонених могли кілька днів не годувати взагалі, а потім видавали по цілій буханці хліба на людину й змушували з’їсти все одразу. Це призводило до важких проблем із травленням і нестерпного болю. Камери були холодними, без доступу до свіжого повітря чи сонячного світла, температура постійно трималася на рівні не вище п’яти градусів. Сам Ігор до полону важив близько 110 кілограмів, а повернувся додому з вагою приблизно 60.
Ще одним елементом тиску була повна інформаційна ізоляція. Полонені не мали жодних новин про свої родини, не отримували листів і не знали, що відбувається за межами табору. Харчування, за словами Шишка, зводилося до 170–200 грамів рідкої юшки, у якій плавали кілька шматків капусти. Іноді давали кашу, але повноцінна їжа з’являлася лише під час перевірок — на один-два дні. Навіть тоді харчі могли бути небезпечними: наприклад, гарячу рибу з кістками змішували з кашею, аби люди обпікалися та травмувалися.
Загалом Ігор провів у полоні 801 день. Він описує цей період як суцільний ланцюг моральних, психологічних і фізичних знущань. На його переконання, те, що відбувається в російських місцях утримання полонених, — це справжній ГУЛАГ XXI століття.
Момент звільнення він усвідомив не одразу. До останньої секунди не вірив, що повертається додому. Лише коли відчув під ногами рідну землю, побачив українських військових і знайомі номери автівок, прийшло розуміння: він знову вільний і знову в Україні. Навіть тоді, зізнається Шишко, усвідомлення свободи давалося важко — настільки глибокий слід залишили роки полону.
