38-річний захисник із Полтавщини, командир відділення ударних безпілотників, загинув, виконуючи бойове завдання на фронті.
Молодший сержант Ігор Боровко віддав життя, захищаючи Україну. У цивільному житті він був люблячим батьком двох дітей і надійною опорою для своєї родини. Про загибель воїна 23 лютого повідомили в Оржицькій громаді.
Життєвий шлях Ігоря Боровка
Ігор Боровко народився 3 липня 1987 року в селі Заріг Оржицької громади. Саме там минули його дитячі роки та шкільне життя — він закінчив дев’ять класів місцевої школи. Професійну освіту здобував у 2002–2006 роках в агропромисловому коледжі, де опанував спеціальність, пов’язану з обслуговуванням газопостачальних систем.
Після навчання Ігор працював у ТОВ «Черкасигаз», паралельно продовжуючи освіту у Харкові. У 2011 році він створив сім’ю, а згодом разом із дружиною переїхав до Харкова. Тут у подружжя народилися донька та син. Із початком повномасштабної війни родина повернулася до рідного Зарога, шукаючи більш безпечного місця.
Наприкінці 2022 року Ігор знову поїхав до Харкова, щоб долучитися до відновлення міста, зруйнованого ворожими обстрілами. Він працював над відбудовою житлових будинків, налагоджував системи опалення й водопостачання, допомагаючи людям повернути тепло та елементарні умови для життя.
10 грудня 2024 року Ігор Боровко став до лав Збройних Сил України. Спочатку ніс службу на Сумщині, згодом був переведений на запорізький напрямок. Військовослужбовець обіймав посаду командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. За весь час служби він так і не встиг побувати у відпустці.
Рідні, друзі та побратими згадують Ігоря як відкриту, щиру й доброзичливу людину. Він завжди знаходив слова підтримки, був чуйним до чужих проблем і ніколи не відмовляв у допомозі. Його пам’ятають як людину з великим серцем і світлою душею.
Життя воїна обірвалося під час виконання бойового завдання. У нього залишилися мати, дружина, донька та син. Про дату й час прощання та поховання у селі Заріг повідомлять додатково.
Світла пам’ять Герою.
Пам’ятаємо інших полеглих земляків
Іван Куришко, уродженець Лубен, народився 27 серпня 1987 року. Освіту здобув у Харкові, в Українській державній академії залізничного транспорту. З перших днів повномасштабного вторгнення він долучився до Лубенського ДФТГ №1, а згодом вступив до лав ЗСУ. 19 грудня 2024 року боєць, який служив розвідником-санітаром роти спецпризначення, зник безвісти під час бойового завдання на Покровському напрямку. Після тривалих місяців очікування він повернувся додому на щиті.
Володимир Шевченко народився 4 грудня 1989 року в Полтаві. Він воював у складі Збройних Сил України та брав участь у боях на Курщині. 19 грудня 2024 року захисник загинув під час виконання бойового завдання. Понад рік його вважали зниклим безвісти, доки особу не підтвердили за результатами ДНК-експертизи.
Роман Прудніков, 1978 року народження, був родом із села Деревки на Полтавщині. Служив у ЗСУ в званні солдата. Він загинув 26 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання. Нещодавно його особу також встановили за ДНК-експертизою.
Дмитро Котов, 1994 року народження, проживав у селі Деменки. З початком повномасштабної війни добровільно став на захист України. У червні 2024 року воїн перестав виходити на зв’язок. Згодом було підтверджено, що він загинув 27 червня 2024 року поблизу села Парасковіївка на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну.
